Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

   Наш чотириногий дружок, як член сім’ї появився 2 роки тому. Приніс його і подарував мамі молодший син Сергій. З його появою виник невеликий курйоз. Ми прийняли тваринку за Машу, а виявилось, що через деякий час – наша киця стала – котом Веніаміном.
   Ми його дуже любимо. Сергій купив йому м'ячик, він дуже любить з ним бавитись, скучає за ним. А Веніамін відчуває, коли той лише підходить з роботи до під'їзду. М’яукає і нестерпеливо треться спинкою об вхідні двері. Дуже смішно, коли Сергій одягає йому спеціальне обладнання для прогулянок, а він пручається, але потім примирившись іде гуляти, як песик. Але дуже боїться двору, сам гуляє – і подивляється, чи є хто-небудь, хто з ним, з ким він вийшов на прогулянку.
   Я була дуже розсерджена тим, що він захотів поласувати зеленими листочками, а знайшов їх на моїх вазонках, і так я лишилася своїх улюблених квітів.
   Наш Вєня дуже кумедно спить – вперед витягне голівку, а сам майже полулежить.
Дружить він зі всіма членами сім’ї. Любить сидіти на віконечку, а на балконі небезпечно ходить по підвіконнику – і заглядає на пташок.
   Але має характер – адже, чого не хоче того не з'їсть – любить нирочки, рибку. З’їсть кусочок банана, капусти. дуже боїться чужих. Заб’ється під крісло і звідти не можна його забрати.
   От декілька слів про нашого улюбленця.